Тілесні покарання дітей: ефективний засіб виховання чи порушення прав дитини?
Що таке тілесні покарання дітей? Наскільки вони розповсюджені у суспільстві? Чому батьки та вихователі і сьогодні активно застосовують їх у якості метода виховання? Чому їх застосування викликає занепокоєння у організацій, які працюють заради дітей та з дітьми? Які наслідки застосування тілесних покарань до дітей? Які існують альтернативні методи виховання? Чи є адекватна реакція української держави та суспільства на факт застосування тілесних покарань до дітей? Що потрібно робити?
Жорстоке ставлення, недбалість з боку батьків та осіб, які їх замінюють призводять до втечі дітей з дому, збільшення явища дитячої бездоглядності, безпритульності, торгівлі дітьми, їх комерційної сексуальної експлуатації. Тілесні покарання є частиною жорстокого поводження з дітьми. Їх застосування може призводити до конфліктних ситуацій в сім’ях, які, в свою чергу, стають причиною, в тому числі, вищеописаних наслідків.
У Швеції, яка заборонила тілесні покарання дітей, ввівши відповідну статтю у Кримінальний Кодекс ще у 1979 р., за останні 10 років не зареєстровано жодного летального випадку (1). Англійські законодавці розподіляють тілесні покарання на „помірні тілесні покарання”, які здійснюються в межах розумного покарання та „знущання”. В 2004 р. в Англії та Уельсі введений закон, за яким дозволені „помірні тілесні покарання” (2). Але якщо дітей шльопають так, що у них залишаються сліди - це підсудна справа.
Тілесні покарання дітей – неприпустиме явище, насильство по відношенню до дітей. Їх застосування порушує права дитини, які закріплені в Конвенції ООН по права дитини, Конституції, Законі України «Про охорону дитинства»: право на рівний захист перед законом, на життя та фізичну недоторканність, на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров’я; право не піддаватися жорстокому ставленню та інші.
Застосування тілесних покарань дітей в Україні заборонено законом. Але явище це є розповсюдженим в суспільстві і таким, яке все більш активно пропагується новоявленими захисниками прав дітей та батьків.
Ще у квітні 2006 р. Український інститут соціальних досліджень на замовлення Міжнародного центру «Ла Страда – Україна» провів опитування громадської думки населення стосовно ставлення до проблем тілесних покарань дітей. Його результати залишаються актуальними й сьогодні.
Табл.1 Розподіл відповідей на запитання: “Скажіть, як часто до Вас особисто застосовувалися тілесні покарання, коли Ви були дитиною?”
Майже щодня
3
Один-два рази на тиждень
7
Один-два рази на місяць
13
Дуже рідко
43
Ніколи
34
В табл. 1 наведені загальні відповіді респондентів на питання «Як часто до вас особисто застосовувалися тілесні покарання, коли ви були дитиною?». До 10 % - дуже часто. Досить часто (один-два рази на місяць) – до 13 % респондентів. І лише третина опитаних (34 %) відповіла, що ніколи. Від тілесних покарань страждали частіше хлопчики, ніж дівчата (табл. 2).
Табл.2 Розподіл відповідей на запитання: “Скажіть, як часто до Вас особисто застосовувалися тілесні покарання, коли Ви були дитиною?”, залежно від віку та статі
Вікові групи, років
Стать
18 – 28
29 – 39
40 – 49
50 – 59
60+
Чоловіча
Жіноча
Майже щодня
2
2
2
5
3
3
2
Один-два рази на тиждень
7
9
6
7
8
10
6
Один-два рази на місяць
12
14
11
12
17
16
11
Дуже рідко
45
46
47
43
35
45
41
Ніколи
34
29
34
33
37
26
40
Принципових розбіжностей у різних вікових групах не виявлено.
Давно досліджено, що дитина відтворює в майбутньому модель поведінки, яку вона знала у дитинстві. Фізичне насильство потім стає нормою у житті. Крім цього у частини дітей, до яких застосовується тілесні покарання, за спостереженнями практикуючих психологів, формується занижена самооцінка, невіра у себе, неактивна життєва позиція. Або інший варіант – підвищений рівень агресії, перш за все по відношенню до більш слабких.
Проглядається також взаємозв’язок у відповідях між рівнем освіти респондентів та частотою застосування до них тілесних покарань. Так, до 40 % тих, хто має повну вищу освіту ніколи не застосовувалися тілесні покарання, і лише до 25 % тих, які мають неповну середню освіту (9 класів).
В українському суспільстві панує стереотип: насильство, жорстоке поводження до дітей, недбале ставлення – це проблеми виключно кризових або матеріально погано забезпечених сімей, бідних. Проведене опитування дає підстави для протилежних висновків. Найбільш забезпечені громадяни дають найменш толерантні відповіді на поставлені запитання.
Табл. 3. Розподіл відповідей на запитання анкети: “Чи вважаєте Ви необхідним та доцільним застосування тілесних покарань у виховних цілях до дітей?”, залежно від матеріального становища сім’ї
Ледве зводимо кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти
Вистачає на харчування та на придбання необхідних недорогих речей
У цілому на життя вистачає, але придбання речей тривалого вжитку, таких як меблі, холодильник, телевізор, уже викликає труднощі
Живемо забезпечено, але зробити деякі покупки ми поки що не в змозі (купити квартиру, автомобіль тощо)
Ми можемо собі дозволити придбати практично все, що хочемо
Важко відповісти
Так, завжди коли дитина поводить себе погано
5
6
4
2
22
6
Так, але в окремих випадках
42
47
44
49
50
34
Ні, в жодному випадку
48
44
50
48
28
48
Важко відповісти, не знаю
5
4
2
2
0
12
Серед тих, чиє матеріальне становище характеризується як «Ми можемо дозволити придбати собі практично все, що хочемо», 22 % вважають, що застосування тілесних покарань до дитини є доцільним завжди, коли, дитина поводить себе погано, а ще 50 % - готові застосовувати тілесні покарання до дитини в окремих випадках. І лише 28 % опитаних з цієї групи вважають, що застосування тілесних покарань до дитини не доцільно в жодному випадку.
Можна говорити про наступні чинники використання батьками насильства як засобу виховання дитини: 1. Незнання альтернативних форм виховання дитини. 2. Наявність в сім’ї завищених вимог до дитини. 3. Відсутність інших способів мотивації дітей в силу високого матеріального достатку і наявності у дітей різноманітних матеріальних благ.
Табл.4. Розподіл відповідей на запитання : “Скажіть, як часто до Вас особисто застосовувалися тілесні покарання, коли Ви були дитиною?”, залежно від матеріального становища сім’ї
Ледве зводимо кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти
Вистачає на харчування та на придбання необхідних недорогих речей
У цілому на життя вистачає, але придбання речей тривалого вжитку, таких як меблі, холодильник, телевізор, уже викликає труднощі
Живемо забезпечено, але зробити деякі покупки ми поки що не в змозі (купити квартиру, автомобіль тощо)
Ми можемо собі дозволити придбати практично все, що хочемо
Важко відповісти
Майже щодня
3
3
2
1
0
4
Один-два рази на тиждень
6
8
8
4
34
12
Один-два рази на місяць
15
14
11
11
25
17
Дуже рідко
35
44
44
49
41
38
Ніколи
41
31
35
35
0
29
Найчастіше застосовувалися тілесні покарання у дитинстві до тих респондентів, які характеризують свій стан матеріального благополуччя, як «Вище середнього, високий та дуже високий», тобто тих, хто досяг найвищого рівня матеріального благополуччя. Так, декілька разів на місяць тілесні покарання застосовувалися до 59 % опитаних з цієї групи, до 41 % - дуже рідко. Жоден респондент не відповів, що «ніколи» (табл.4). Можна припустити, що саме вихованню цих опитуваних в дитинстві батьки приділяли більше уваги, застосовуючи застосовували «найбільш популярний» засіб виховного впливу – тілесні покарання, побиття.
Так може доцільно використовувати тілесні покарання, якщо значна частка громадян вважають їх ефективним методом виховання? Чи, як кажуть, що ж поганого, якщо батьки, бажаючи виховати дитину, дадуть їй декілька тумаків, на то вони й батьки? Ці питання не риторичні, а практичні.
Тілесні покарання дітей можна розглядати не тільки як насильство, але у певних випадках і як жорстоке ставлення до дитини. Жорстоке поводження та жорстоке ставлення є більш широкими поняттями, ніж тілесні покарання, на що звертали увагу дослідники, у тому числі й автор (4). Для ліквідації наслідків жорстокого поводження, адекватного та вчасного реагування на такі факти в 2004 році був прийнятий спільний наказ МВС, МОН, МОЗ, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту (на той час Державного комітету України у справах сім’ї та молоді) від 16.01.2004 р. № 5/34/24/11 “Про затвердження Порядку надання звернень і повідомлень із приводу жорстокого обігу з дітьми або реальною погрозою його здійснення”. Тілесні покарання є одним з виявів жорстокого поводження та насильства.
Відповідно до Сімейного Кодексу України, батькам забороняється застосовувати фізичні покарання до дітей, а також інші покарання, які принижують людську гідність дитини. Так, ст. 150 „Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини” містить наступні параграфи: „2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 4. Батьки зобов'язані поважати дитину. 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини та (п. 7) фізичні покарання дитини батьками, застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини” (3). Водночас, Кодекс не містить процесуальних норм, які давали б можливість застосовувати цю статтю.
В Кримінальному Кодексі також існують статті, які передбачають притягнення до відповідальності батьків за незаконні дії по відношенню до власних дітей (ст.167 - зловживання опікунськими правами, умисне вбивство дітей – ст. 115, 116; доведення дітей до самогубства – ст. 120; нанесення тілесних ушкоджень – ст. 121–125; побої і мордування – ст. 126).
Але на практиці такі норми практично не працюють. Тут вступають в суперечність принцип захисту прав дитини та принцип невтручання у внутрішні приватні справи родини. Тільки самі жорстокі випадки стають відомі громадськості та потрапляють в коло уваги правоохоронних органів.
Назад
