Історії потерпілих
Історія Ганни
Багато хто сподівається заробити за кордоном на гідне існування родини, на квартиру, машину або просто на освіту… 20-річна Ганна сподівалась знайти роботу в Чехії та заробити собі на освіту. Родина не мала можливості вивчити дівчину, оскільки в родині не вистачало грошей на підтримку і навчання дітей. Так, недовго шукаючи, Ганна знайшла посередника, який обіцяв їй легальне працевлаштування за кордоном, допомогу в отриманні трудової візи та високий заробіток. Але послуги посередника дорого коштували. Дівчина позичила чималу суму грошей, щоб сплатити за працевлаштування та оформлення документів. Після оплати послуг посередник повідомив дівчину, що контракт, який вона підписала, потрібний тільки для оформлення візи, а коли вона приїде до Чехії, їй буде запропоновано іншу вакансію. Ганна усвідомлювала, що це неправильно, але гроші вже були сплачені і повернути їх не було жодного шансу. Так через деякий час Ганна опинилася в Чехії. Після прибуття дівчині сказали, що вона буде працювати на «клієнта» в галузі сільського господарства. Працювати приходилось з сьомої ранку до дев‘ятої – десятої години вечора під наглядом спостерігачів, без рукавичок та належного взуття для роботи з хімікатами. Дорога з гуртожитку до місця роботи займала біля 2 годин. Ганні та іншим хлопцям з групи дозволялось раз на тиждень купувати продукти, переважно бутерброди, оскільки на те, щоб готувати їжу часу зовсім не вистачало, не кажучи вже про вільний час або відпочинок. За два тижня трудового рабства дівчина заробила 450 євро, але всі гроші їй так і не віддали. В гуртожитку Ганна познайомилась з хлопцем Сергієм, який також був у трудовому рабстві. Сергій потрапив до полону за такою ж схемою, що і Ганна, та провів у трудовому рабстві більше чотирьох місяців. Сергій та Ганна вже не могли так більше працювати ні фізично, ні морально. Вони разом взяли вихідний, щоб мати час втекти і щоб їх одразу ж не почали шукати. Завдяки тому, що вони не віддали документи роботодавцю, їм вдалось втекти. Ганна повернулась додому і навчається в педагогічному університеті.
Історія Марини
Марина та Георгій вже деякий час мешкали у громадянському шлюбі, коли він повернувся додому в Азербайджан та запросив дівчину приїхати до нього. Так і сталось, через деякий час вона поїхала до нього. Перші декілька місяців дівчина підтримувала зв'язок з родиною, регулярно спілкувалась з мамою по телефону, навіть свекруха спілкувалась з мамою Марини, Ольгою, по телефону. Марина дзвонила з різних телефонних номерів, але через деякий час часті дзвінки припинилися. Під час однієї з таких розмов, вона розповіла мамі, що знаходиться в міліції через те, що Георгій її побив, розірвав український паспорт. На щастя дівчина встигла заховати закордонний паспорт у сусідів. В міліції у Марини зняли побої та пообіцяли допомогти у повернені додому. Зв'язок з родичами перервався. Через місяць дівчина знов передзвонила та надала матері координати знайомої Катерини, у якої вона ховалась від Георгія. Катерина розповіла, що у дівчини вибито декілька зубів і вона дуже схудла. Ці побої продовжувались весь час, поки Марина перебувала в Азербайджані. Дівчина була дуже залякана, оскільки Георгій запевнив її, що ніхто не зможе допомогти їй у повернені додому. Але коли Ольга дізналась про підневільний стан та насильство над її дочкою, вона почала шукати допомогу. Так, через знайомих, жінка дізналась про діяльність центру «Ла Страда-Україна». Жінка надіслала до центру листа з описом ситуації та контактами Марини. Через мережу партнерських організацій дівчину було знайдено. Документи Марини також були поновлені у Консульстві України в Азербайджані. Марина нарешті опинилась вдома. Зараз дівчина мешкає у рідному місті та з жахом пригадує часи, коли над нею знущались, били та погрожували.
Історія Олега
Приємна зовнішність та доброзичливість людей сприяють виникненню довірливих відносин навіть між незнайомими людьми. Так, громадянин України Олег познайомився з приємним та доброзичливим чоловіком в Москві, на Київському вокзалі. Новий друг запропонував скоротати час за чаркою горілки. Через деякий час Олег прийшов до тями у автобусі, який прямував у невідомому напрямі без мобільного телефону та документів. Далі Олег розповів, що опинився у Чечні, правоохоронні органи якої продали його за десять тисяч російських рублів на цегловий завод. На заводі Олегу погрожували, знущались, били, закували в ланцюги та примушували працювати на рабських умовах. На той час Олег вже був занадто зляканий, щоб втекти, та нічого не пам’ятав. Олег не пам’ятає, скільки часу він проробив на заводі, але в його пам’яті добре закарбувались поневіряння та знущання. Минали дні, тижні, місяці, і Олег все більш розумів, що йому треба втекти з трудового полону, бо коли він вже не зможе працювати, то його вб’ють. Так підчас чергового перевезення його на інше робоче місце він дивовижним чином втік з жахливого полону. Його підібрали на трасі далекобійники, з якими від приїхав до Волгограду. Під час подорожі в машині Олег почув номер телефону російської правозахисної організації, подзвонив, отримав консультацію та інформацію про те, куди йому звернутись за допомогою та притулком. Зараз Олег мешкає з родиною в Україні та закликає людей не бути довірливими та наївними.
